Зміст

1.1. Класифікація тканин за призначенням і походженням

1.2. Клейові методи обробки деталей виробу

 

1.1. Класифікація тканин за призначенням і походженням

Матеріали, з яких виготовляють столову та постільну білизну, штори, ламбрекени й аксесуари, поділяють на текстильні й нетекстильні. Найбільш широко використовують текстильні матеріали, які виробляють із пряжі та ниток - продукції текстильного виробництва.

Усі матеріали, що їх застосовують у швейному виробництві, поділяють на групи за призначенням.

1. Основні - матеріали, які використовують для виготовлення деталей верху швейних виробів (тканини різного складу, трикотажні полотна).

2. Підкладкові - матеріали для виготовлення деталей підкладки швейних виробів (тканини й трикотажні полотна).

3. Утеплювальні - матеріали для теплоізоляційних прокладок швейних виробів (ватин, хутро, пух, поролон та інші).

4. Прокладкові - матеріали для виготовлення деталей прокладки швейних виробів для надання їм необхідної жорсткості та форми (тканини, неткані полотна, тасьми, стрічки тощо).

5. Матеріали для з'єднання деталей швейних виробів (швейні нитки, клейові матеріали).

6. Оздоблювальні матеріали - матеріали для декоративного оздоблення швейних виробів (мереживо, стрічки, тасьми, шнури, сутаж тощо).

7. Фурнітура - допоміжні вироби для застібок та оздоблення швейних виробів (ґудзики, тасьми-блискавки, кнопки, гачки, петлі, пряжки).

За типом сировини, яку використовують у виробництві, розрізняють тканини натурального (рослинного і тваринного), штучного та синтетичного походження.

Постільну білизну виготовляють переважно з натуральних матеріалів, а для пошиття столової білизни, штор і ламбрекенів цілком підходять тканини штучного й синтетичного походження.

Бавовняні тканини - це тканини, виготовлені з волокна рослинного походження, яке утворюється в коробочках бавовнику - рослини родини мальвових. Дозріле волокно бавовнику містить 85-95 % целюлози.

З бавовни отримують тонку, рівномірну та міцну пряжу, з якої виготовляють найрізноманітніші види тканин. Це, зокрема, бязь, ситець, сатин, фланель, тафта, батист, плюш, бумазея, гарус, гіпюр та багато інших. Бавовняна тканина м'яка й водночас міцна, теплостійка та повітропроникна, має високі гігієнічні властивості. За умови попереднього замочування її легко прати.

Недоліки цієї тканини - під прямими сонячними променями втрачає міцність, жовтіє, після прання дає усадку, легко мнеться. Під впливом високих температур вона швидко руйнується, погіршується її зовнішній вигляд (тому перш ніж прасувати, бавовняну тканину необхідно зволожити або використовувати праску з парою).

Тканини зі стовідсотковим умістом бавовни використовують доволі рідко, оскільки вони мають слабку світлостійкість і дають усадку. Зазвичай до бавовни додають синтетичні нитки для зміцнення (співвідношення натуральних і штучних волокон може коливатися від 10 до 90 %).

Бавовняні тканини бувають тонкими й прозорими (як, скажімо, батист), середньої щільності (наприклад, бязь, сатин, ситець, фланель). Зносостійкість бавовняних волокон нижча, ніж у синтетичних. Некольорову бавовну можна прати при температурі 95 °С, кольорову - при 40 °С. Сушіння в камері пральної машини може спричинити сильну усадку виробу.

Лляні тканини - це тканини з гладкою поверхнею та матовим блиском, які виготовляють із льоноволокна. Сировиною для нього є стебла однолітньої трав'янистої рослини - льону-довгунця та льону-кудряша. Найякісніше волокно отримують саме з довгунця.

З льону залежно від технології оброблення виготовляють будь-які тканини - від брезенту до най-тоншого батисту. Технологія отримання та перероблення лляного волокна складна й дорога, тому тканини з нього вважаються елітними. Вони досить тверді на дотик, у їхній структурі добре помітні характерні вузлики. Натуральний колір лляних тканин - сірий, світло-коричневий та відтінки слонової

кістки. Льон має високу теплопровідність і гігроскопічність, не подразнює шкіри, стійкий до бруду. Вбираючи вологу, тканина стає міцнішою, не дає усадки під упливом високих температур і пари, добре переться. Вироби з льону стійкі до зношування і впливу прямих сонячних променів.

Недоліки - низька розтяжність і пружність, тобто тканина сильно мнеться. Лляні волокна чудово комбінуються з іншими видами волокон, що дає змогу надавати тканині додаткових властивостей, як-от шовковистості, блиску й еластичності. Лляні вироби добре витримують кип'ятіння, але пофарбовані речі потрібно прати при температурі 60 °С Прасують льон завжди зі зволоженням за найвищої температури.

Натуральний шовк - тканина з тонких текстильних ниток, які одержують із коконів гусені тутового чи дубового шовкопряда. Найбільш високоякісним сортом шовку вважають кручений із довгих ниток, які містяться у центрі кокона. Довжина такої нитки може сягати одного кілометра.

Кокони після замочування в гарячій воді розмотують та отримують нитку шовку-сирцю. Коконна нитка складається з двох так званих елементарних ниток, покритих тонким шаром клейової природної речовини - серицину. Після відварювання в мильному розчині серицин розчиняється і нитка шовку-сирцю розпадається на дві блискучі гладенькі шовковини. Елементарна нитка в повздовжньому розрізі має стрічкоподібну форму, у поперечному -неправильну круглу.

Шовкова нитка дуже міцна й еластична, тому її використовують у виробництві багатьох видів тканин, як-от атласу, оксамиту, крепдешину, шифону та інших. Існує також чимало сортів шовку: ліванський біротин, китайський пеламс, індійський матабис, французький глазет, італійський муслін і, звісно ж, відомий ліонський шовк.

Шовкові тканини мають своєрідний природний блиск, який залежить від технології переплетення ниток. Вони гігієнічні, міцні й зносостійкі, виглядають витончено й елегантно, мають легку та ніжну фактуру. Завдяки еластичності їх можна легко драпі-

рувати в процесі шиття. Недолік шовкової тканини - невисока світлостійкість (сонячні промені значно знижують міцність тканини).

Якісна шовкова тканина майже не мнеться. Водночас вона потребує дбайливого догляду: під час прання дає усадку і втрачає блиск, тому прати вироби із шовку слід при температурі ЗО °С. Сушити потрібно, оберігаючи від прямих сонячних променів. Прасують шовк у вологому стані, при невеликих температурах, із вивороту. Якщо тканина повністю висохла, збризкувати її водою не можна - можуть з'явитися плями. Шовк вважають одним із найдорожчих видів тканин.

Вовняна тканина - тканина з тваринного волокна, яке переробляють у пряжу або повсть. Головним «постачальником» вовняних волокон є вівця. Крім неї, використовують вовну інших тварин: кіз кашмірської та ангорської порід, ангорських кроликів, лам й верблюдів. Волокна вовни поділяють на пух, перехідний волос, ость, мертвий волос, ягнячий (песигу) і покривний волос. Найціннішим є пух - най-тонше волокно. Вовна тонкорунних овець повністю складається з пуху. Маса обстриженої вовни з вівці називається руно. На якість пряжі впливає міцність, розтяжність, еластичність, тонина (поперечний зріз волокна) і вирівняність руна.

Термін «натуральна вовна» означає, що матеріал для її виготовлення отримано від стрижки здорових живих тварин і він містить не більш як 7 % сторонніх домішок. Вовняна тканина мало забруднюється та майже не мнеться. Одяг із неї достатньо просто повісити на вішалку-плечики, щоб розгладилося зминання і вивітрилися запахи поту, їжі чи диму. Поверхня шерстяної тканини відштовхує крапельки води, проте вбирає до 40 % вологи у вигляді пари. Сохне вовна повільно, однак добре зберігає тепло і має властивість звалюватися, що посилює її теплоізоляційні якості та робить вітронепроникною. Прати її рекомендують спеціальними мийними засобами при низькій температурі (приблизно ЗО °С); не можна надовго замочувати й піддавати сильному тертю і викручуванню. Сушити вовняні вироби слід на плоскій поверхні подалі від прямих сонячних променів. Прасувати -в режимі «вовна» зі зволоженням або через вологу тканину.

Штучні волокна - це продукти хімічного перероблення природних органічних полімерів, а саме целюлози, казеїну, протеїнів. Високочисті речовини внаслідок дії реагентів переводять у розчин, який продавлюють крізь вузькі отвори спеціального апарату - фільєри. Отримані волокна регенерують із в'язкого розчину в оса-джувальній ванні. Потім із них видаляють залишки реагентів, сушать і вибілюють. Найпоширеніші штучні волокна - віскоза, модал, ліоцелл, купра, ацетат, триацетат. Тканини з них добре зберігають форму, не мнуться, легко драпіруються, швидко висихають, стійкі до пошкоджень мікроорганізмами.

Недоліки штучних тканин - низькі повітропроникність, термостійкість і гігроскопічність, високий ступінь накопичення статичного заряду.

Синтетичні волокна - це волокна, що їх формують із полімерів, які не існують у природі, а синтезовані з природних низькомолекулярних сполук. Сировиною для отримання таких волокон є продукти перероблення газу, нафти й кам'яного вугілля. Найпопулярніші синтетичні волокна - капрон, лавсан, нейлон, нітрон та інші.

Поєднуючи їх з іншими волокнами, виготовляють тканини, які широко застосовують у пошитті столової, постільної білизни, штор і ламбрекенів. Провідні світові компанії розробляють нові синтетичні матеріали. Нині існує вже декілька тисяч видів хімічних волокон, і кількість їх збільшується щороку.

Сучасні синтетичні матеріали міцні й довговічні, легкі, майже не мнуться, швидко сохнуть. Вони швидко вбирають і відводять конденсат від поверхні тіла, захищають його від перегрівання або переохолодження, хімічного впливу, опромінення тощо.

Запитання та завдання для самоперевірки

1. Дайте визначення бавовняних тканин, назвіть їхні властивості.

2. Які види бавовняних тканин ви знаєте?

3. Дайте визначення лляних тканин.

4. Які види льону вам відомі?

5. Дайте визначення вовняних тканин.

6. Дайте визначення шовкових тканин.

7. Що таке штучні волокна?

8. Що таке синтетичні волокна?

 

1.2. Клейові методи обробки деталей виробу

Сутність клейового методу обробки одягу

Методи клейового з'єднання широко використовують у швейній промисловості. Клейові матеріали забезпечують можливість виготовлення різних конструкцій, зменшують масу виробу, підвищують формостійкість окремих деталей та вузлів виробів. Крім того, клейовий метод дає змогу підвищити продуктивність праці й ефективність виробництва.

Клейове з'єднання - це нероз'ємне з'єднання, отримане в результаті дії склеювальної речовини зі склеювальним матеріалом (тканина, трикотаж) хімічним або термічним (тобто за допомогою праски або преса) способом.

Вимоги до клейових матеріалів і з'єднань:

• міцність; еластичність і гнучкість (найчастіше потрібна висока гнучкість з'єднання й низька жорсткість). Жорсткість клейових з'єднань залежить від клеїв, товщини шару клею, способу нанесення клеїв на тканину (суцільне, регулярне й нерегулярне крапкове покриття) та від виду самої прокладки;

• водостійкість (визначається стійкістю до води й кип'ятіння);

• стійкість до хімічного чищення;

• морозостійкість;

• зовнішній вигляд клейових з'єднань (відсутність полиску, «бульбашок», пролягань, заломів, висока формостійкість).

Види та характеристика клейових матеріалів

Під час виготовлення різних виробів використовують клейові матеріали прокладок і крайок, клейову павутинку, клейові нитки, сітки, плівки, порошок, пасти.

До клейових матеріалів-прокладок належать тканини, неткані полотна, трикотаж, на один бік яких нанесено шар клейового покриття. їхнє призначення - надання формостійкості деталям виробу, оброблення країв і зрізів деталей.

Флізелін - це нетканий прокладковий матеріал. Його використовують для запобігання деформації виробу, збереження його форми під час прання та чищення. Клейове покриття у вигляді порошку або пасти наносять на основу точковим або суцільним способом.

Дублерин - клейовий прокладковий матеріал на трикотажній, тканинній або нетканій основі. Основні переваги - м'який, легкий, еластичний, добре надається до драпірування, тримає форму, дає незначну усадку, не обсипається. Дублерин використовують для надання стійкості й форми тканині деталей виробу. Його виготовляють із суміші бавовняного та капронового волокна; він має високі показники гігроскопічності, повітро- й паропроник-ність. На один із боків дублерину суцільним або точковим розпиленням наносять клей. Дублерин накладають на виворітний бік деталі й приклеюють гарячою праскою через вологий пропрасовувач.

Клейова павутинка - нетканий клейовий матеріал, який належить до групи клейових стрічок із двостороннім клейовим покриттям. Найчастіше використовують для підгинання низу виробу або закріплення припусків.

Клейову нитку використовують для закріплення швів обшивання. Нитка може бути прокладена нитковим або термоконтактним способом. При нитковому способі її заправляють зверху через голку або намотують на шпульку; при термоконтактному -сполучають за допомогою спеціальних машин.

Застосування клейових матеріалів

Клейові матеріали використовують у трьох основних процесах:

• закріплення країв і зрізів деталей текстильних виробів, щоб забезпечити їх рівність, формостійкість і запобігти розтягуванню й обсипанню;

• надання деталям виробу формостійкості різними клейовими матеріалами прокладок;

• виготовлення й прикріплення оброблених елементів: аплікацій, вишивок тощо.

Формостійкості деталей досягають дублюванням - фіксованим з'єднанням усієї поверхні або частин деталей виробів із клейовими прокладками. Дублювання виконують на пресах або за допомогою прасок. Не дублюють вироби із тканин із рельєфною чи ворсовою поверхнею. Відрізні деталі виробу дублюють перш ніж зшивати.

До процесу дублювання висувають такі вимоги:

• правильне розташування прокладки зрізів основної деталі;

• відсутність заломів, нерівностей на основній тканині й прокладці;

• міцність з'єднання по всій поверхні;

• відсутність прихованих дефектів (полиск, обпалювання тощо).

Запитання й завдання для самоперевірки

1. Які клейові матеріали ви знаєте?

2. Дайте характеристику клейових матеріалів.

3. Які вимоги висувають до клейових матеріалів?

4. Що вам відомо про процес дублювання деталей виробу?

5. Розкажіть, як саме використовують клейову нитку.

6. Чим відрізняється клейова нитка від клейової павутинки?

 

 

Це матеріал з підручника "Технологія виготовлення столової, постільної білизни, штор, ламбрекенів та аксесуарів"